Новости

"Я В ТЕОРІЇ ФРЕЙДА ТА В ТЕХНІЦІ ПСИХОАНАЛІЗА" АНАЛІТИЧНИЙ НАРИС

1.     Фундаментальна розбіжність: Два способи прочитання Фрейда

Лакан не пропонував нову теорію, а натомість закликав до "повернення до Фрейда", не переказати Фрейда, апідготувати читача до глибокого та правильного прочитання його робіт, відновивши гостроту та революційність оригінального психоаналізу.

 Основна мета цієї роботи — проаналізувати та порівняти ключові теоретичні та практичні розбіжності між лаканівською та его-психологічною школами, спираючись на їхні підходи до концепції "Я", природи позасвідомого та техніки психоаналізу. Стане зрозумілим, як невелике, на перший погляд, відхилення "на волосок" у способі читання Фрейда призвело до побудови абсолютно різних теоретичних конструкцій та клінічних практик.

 Заклик Лакана "Назад до Фрейда" був не просто вимогою до сліпого наслідування, а закликом повернутися до складності та суперечливості оригінальних текстів. Він критикував его-психологів за "ретроградні тенденції", стверджуючи, що їхні інтерпретації є поверненням до доаналітичних уявлень: "Ми бачимо, що всі відкриття Фрейда, вся ця пульсація створення аналітичного дискурсу, який радикальним чином відрізняється від наукового... ми все це знову втрачаємо. Ми йдемо в якусь зовсім іншу, не фрейдівську конструкцію".

 Жак Лакан наполягав, що спосіб прочитання текстів Фрейда визначає всю подальшу аналітичну практику. Він порівнював Фрейда з художником, що малює настільки тонку лінію, яка по-новому ділить увесь простір: варто відхилитися "на волосок" від цього курсу, і можна опинитися в абсолютно іншій теоретичній конструкції. Саме тому Лакан вважав, що багато його сучасників, зокрема его-психологи, прочитавши роботу "Я і Воно" певним чином, втратили радикальність відкриттів засновника психоаналізу.

 Для Лакана психоаналіз — це, перш за все, "практика читання" таємнопису позасвідомого. Його знамениті семінари були побудовані не як лекції, де засвоюються готові "словникові поняття", а як спільне, детальне прочитання текстів Фрейда. 

 Учасники семінарів читали фрагменти, ставили питання, коментували, а Лакан вступав у діалог. Цей формат був покликаний відтворити сам процес народження істини в аналітичному дискурсі, який, за словами Лакана, "народжується тут і зараз", а не засвоюється у вигляді готових формул.

 Саме такий підхід до читання виявив, що головним об'єктом розбіжностей у прочитанні Фрейда стала його концепція "Я". Ця необхідність повернення до витоків починається з фундаментальної розбіжності у поглядах на те, чим є людське "Я".

2.     Велика різниця: Я проти Суб'єкта Позасвідомого"Я". Центральний союзник чи ілюзорна конструкція?

Поняття "Я" займає центральне місце у психоаналітичній теорії. Від відповіді на питання "Що таке Я?" залежить мета аналізу, роль аналітика та сама техніка роботи з аналізантом. Всупереч поширеній думці, для Лакана "Я" — це не центр особистості, а ілюзорна конструкція. Воно є сукупністю уявлень та ідентифікацій, які людина збирає протягом життя, починаючи зі стадії дзеркала, коли дитина вперше впізнає себе в цілісному образі.

 Основна функція "Я" — це невизнання та захист. Воно активно опирається істині позасвідомого, щоб зберегти свою уявну цілісність. "Я" — це "серія захистів, заперечень, відторгнень". Его-психологи помилково ставили "Я" в центр психіки, прагнучи його зміцнити. Лакан же наполягав, що "Я" є децентралізованим і його центрація — це ілюзія, яку психоаналіз має розкрити, а не підтримувати

 Якщо "Я" — це ілюзія, то де ж знаходиться справжня суть людини? Лакан відповідає: у суб'єкті позасвідомого. Цей суб'єкт є справжнім, але "екс-центричним", тобто він знаходиться поза центром свідомості, поза контролем "Я". Суб'єкт позасвідомого проявляється там, де свідоме "Я" дає збій: У снах, у обмовках, у симптомах та дивних вчинках.

 Щоб пояснити їхній зв'язок, Лакан використовує метафору "сліпої плями". Ілюзорний, цілісний образ "Я" формується не просто за рахунок виключення суб'єкта. Це виключення є самою умовою, яка робить бачення можливим. Як потужно сформульовано в джерелі: "для того щоб бачити, необхідно втрачати... акт бачення можливий завдяки втраті". Ілюзорний образ "Я" створюється саме тому, що суб'єкт позасвідомого винесений за рамки. Ця конститутивна відсутність, ця втрата, структурує все поле ідентичності. Суб'єкт — це не просто щось відсутнє; це необхідна порожнеча, яка дозволяє ілюзії повноти з'явитися.

 Природа позасвідомого. Якщо позасвідоме не є просто "не-свідомим", а має власну логіку, то яким чином аналітична техніка може взаємодіяти з цією логікою, не спотворюючи її? Саме це питання стало вододілом між двома школами. Розбіжності стосуються не факту існування позасвідомого, а його фундаментальної структури.

 Лакан, спираючись на працю Фрейда "Позасвідоме", наголошує на його особливій структурі. Фрейд писав: "...в бессознательном нет... времени... противоречий... противоположности не означают противоречий..." Для Лакана це означає, що позасвідоме — це не просто "не-свідоме", а інша логічна модальність, інша сцена, де розгортається драма суб'єкта. 

 Розрізнити "Я" та суб'єкта стає можливим лише тоді, коли ми розуміємо фундаментальну роль, яку в людській психіці відіграє мова.

3.     Сила слів: Мова та Символічний порядок

Фундаментальний тезис Лакана, що переорієнтовує все поле, полягає в тому, що позасвідоме структуроване як мова. Це перетворює сам психоаналіз із медичної процедури на "практику читання". Аналітик та аналізант стають співробітниками, що вивчають складний "текст" позасвідомого — його сни, обмовки та симптоми — щоб розшифрувати його сенс. Цей "текст" — не хаотичний набір інстинктів, а структуроване повідомлення з власною граматикою та синтаксисом. Лакан порівнює ці прояви з "партитурою, написаною для багатьох регістрів", де кожна деталь робить свій внесок у загальну композицію.

 Історія суб'єкта для Лакана — це не просто події минулого. Це "минуле, історіозоване в сьогоденні". Важливим в аналізі є не емоційне "переживання заново" травматичних подій, а їх реконструкція — вбудовування витіснених фрагментів у цілісну оповідь життя суб'єкта.

 Позасвідоме — це дискурс Іншого. Ця знаменита формула означає, що наша суб'єктивність формується не зсередини, а ззовні. Мова, культура, соціальні закони, сімейні традиції (те, що Лакан називає Символічним порядком або Іншим) існують ще до нашого народження. Ми "входимо" в цей світ слів, і він визначає наше місце, наші бажання та саму структуру нашої психіки.

 Позасвідоме структуроване як мова і формується не лише індивідуальними витісненими бажаннями, а й спільним для всіх мовців символічним порядком — "скарбницею означників" з якої суб'єкт черпає елементи для своєї унікальної історії. 

 Лакан структурував людський досвід за допомогою трьох взаємопов'язаних вимірів, або порядків. Вони не є етапами розвитку, а постійно існують та переплітаються у житті кожної людини.

 Уявне (Imaginary): це регістр образів, ідентифікацій та ілюзій. Він безпосередньо пов'язаний з формуванням 'Я', що починається на стадії дзеркала. Це світ дуальних відносин, "замкнутого світу двох", сфера суперництва, заздрості та любові-пристрасті. Уявне створює ілюзію цілісності, але водночас є джерелом агресії, оскільки образ іншого завжди сприймається як загроза власному "Я".

 Символічне (Symbolic): це порядок мови, закону, культури та соціальних структур. Це "дискурс Іншого", який існує до індивіда і структурує його реальність, його позасвідоме та його бажання. Саме Символічне, за словами Лакана, є тим, що "в законі мови олюднює людину" виводячи нас за межі суперництва Уявного.

 Реальне (Real):— це те, що знаходиться поза мовою та символізацією. Його неможливо повністю виразити словами чи представити в образах. Воно проявляється як травма, жах, розрив у тканині реальності — те, що "категорично противиться символізації". Це не "реальність" у побутовому сенсі, а радше її несимволізований, неможливий залишок.

Жак Лакан закликає повернутися до радикальності Фрейда, щоб відрізнити ілюзорне, захисне 'Я' від істинного, але прихованого суб'єкта позасвідомого.

4.     Підходи до клінічної практики

Теоретичні розбіжності знаходять своє відображення у відмінностях підходів до клінічної практики. Наприклад відношення до проявів супротиву. З позиції его-психологів: Супротив розглядається як захисна функція "Я", перешкода, яку необхідно виявити, проаналізувати та подолати, щоб дістатися до витісненого матеріалу. З позиція Лакана: супротив є найважливішим моментом наближення до істини. Це не перешкода, а дороговказ, що вказує на зміну регістру мови: суб'єкт перестає розповідати історію і раптом звертається до аналітика, оголюючи своє відношення до Іншого, що і є справжнім полем аналізу та структурою переносу.

 Різні підходи до інтерпретації. З позиція его-психологів: техніка інтерпретації "від Я до Я" яку Лакан прирівнює до проєкції. З позиція Лакана: інтерпретація, спрямована не на "рівного" а на символічну структуру суб'єкта. Головною метою є не емоційне переживання минулого, а його реконструкція в теперішньому через мову. Як наголошував Лакан, для Фрейда "...головним є не знову пережите... а реконструкція — термін, що ніколи не виходив з ужитку Фрейда". Історія — це не те, що було, а те, що конструюється зараз у мові.

 Адаптація до реальності чи визнання бажання? З позиціЇ его-психологів: згідно з критикою Лакана, кінцева мета аналізу полягає в реадаптації пацієнта до реальності, де мірою цієї реальності часто виступає "Я" самого аналітика. З позиція Лакана: метою є не посилення "Я", а надання суб'єкту можливості здійснити "повну мову" На противагу "пустій мові" — повсякденним, стереотипним висловлюванням "Я", — "повна мова" є моментом, коли суб'єкт говорить про істину свого бажання, інтегруючи свою історію. Аналіз завершується прийняттям власної унікальної суб'єктивності.

 Розбіжності між Жаком Лаканом та его-психологами виникли із двох різних способів прочитання Фрейда. Обидві школи, відштовхуючись від його спадщини, прийшли до створення двох абсолютно різних психоаналітичних проєктів.

 З позиції Лаканівського психоаналіза: пропонується шлях до етики суб'єкта, де метою є визнання істини власного бажання. Це шлях до прийняття свого розщеплення та інтеграції своєї історії, навіть якщо ця істина суперечить уявленням "Я" та соціальним нормам.

 Обидва ці шляхи походять від Фрейда, але ведуть до абсолютно різних уявлень про людину та її місце у світі. Ця боротьба за спадщину Фрейда продовжує формувати сучасний психоаналітичний ландшафт, змушуючи кожного практика робити свій вибір між адаптацією "Я" та етикою бажання суб'єкта.